О, як люблю я слово материнське, рідне,
Таке привітне, хороше і просте!
Воно зродилось там, де сонце золоте
Голубить, ніжить поле батьківське дорідне.
Де небо голубе, безмежне і погідне,
Колись дитинство пестило моє святе,
Де зоряне шатро дивницями цвіте,
Спалахує і гасне, міниться і блідне.
Херсонщино моя! Легендо вікова!
Колиска лицарів! Царівно степова!
Як я закоханий в твою, мій краю, вроду
І буйним степом зачарований твоїм, —
Яка краса і сила нашого народу
В твоїм пульсує слові, мужнім і яснім!
Петро Косенко. Присвячено Ярові Славутичеві. 1985