Категорії
Література

Ах, місяцю, не муч… Пригадуєш, кохана

Ах, місяцю, не муч… Пригадуєш, кохана,
Як ми любилися з тобою ще дітьми?
При дивнім сяйві місячнім стрічались ми,
Коли за ніччю ніч згоряла срібнотканна.

Мов древня статуя, холодна, бездиханна
Тулилась ти до мене вабними грудьми
І шепотіла: “Ну, візьми ж мене, візьми,
Де радість нас обох чекає довгожданна.”

А місяць, Боже мій, неначе розумів,
Як я тоді палав, як я тоді горів,
І сріблом заливав чимдуж мою пожежу…

Відтоді я завжди у ніч ясну без туч
Переступаю спокою належну межу
І стиха шепочу: “Ах, місяцю, не муч!…”

Петро Косенко, 1984