В житті до всього можна звикнути, мій друже, —
До болю, до нужди, до жінчиних афер
Чи то до тещиних чи тестевих химер,
Хоч, правду кажучи, ви любитесь не дуже.
І серце страдницьке, замучене, недуже,
Все витерпить в житті — і дикий змаг кар’єр,
І заздрість, і шантаж, і звиклу мсту мегер,
І, навіть нидіння часами волоцюже.
Все, друже, витерпиш, і все перенесеш,
Найглибший океан страждань перепливеш,
Сумирно несучи ввесь вік до домовини
Свої розчарування, болі та жалі,
Але порадь мені: як звикнуть до чужини
І як забути чари рідної землі?
Петро Косенко, 1983