Безмежне і сумне, пооране ярами,
Я поле перейшов і разу не спочив,
Уздрів казковий світ, побачив силу див
І свідком був не раз не однієї драми.
Вже потяг мій стоїть під повними парами,
Вже третій дзвоник б’є, тремтить локомотив
Це мій останній рейс, останній мій порив
В простори вічності, у позасвітні брами.
Гартований в огні і хрещений свинцем
В сльозах я упаду перед Святим Отцем:
Навіщо ж, Боже мій, відкрив мені ти очі
На світло вольности в далекій чужині,
Та залишив братів моїх у царстві ночі
На радість катові у рідній стороні?!
Петро Косенко, 1992