Біленькі хусточки — легенькі крила танку
Креолок чарівних, що пишуть день при дні
Ногами спритними обіцянки вабні
У вихорі бажань увечорі і зранку.
Прийшла ти в Аргентину, Самбо, на світанку
Надхненницею ставши славною в борні
За волю ґауча в шаленному вогні
І вистояла змаг кривавий до останку.
Як мало просиш ти — лиш скрипок і гітар
Та арф чаруючих, щоб запалить пожар
В безмежних преріях сяйного Тукуману…
Ти, Самбо, не помреш на втіху злим світам —
І сонну ще не раз будитимеш нірвану,
Як світ байдужості рве збуджений тамтам!
Петро Косенко, 1995