Бредуть сумні літа, мов ті заробітчани,
Налиті муками страшних душевних щем.
Ми в лихолітті цім у Храм Свободи йдем —
Вчорашні смертники, сьогоднішні прочани.
Пліч-о-пліч з нами йдуть відвічні соловчани,
Вони у світ пішли за рідний чорнозем.
Тяжка та проща наша — хитрістю й ножем
Нас нищать без жалю новітні половчани.
Помилуй, Боже, нас, не дай катам до рук,
Помилуй і спаси, і відведи від мук
За гріх єдиний наш — любов до батьківщини,
Де порядкує лютий половецький тать.
Ходімо, суджена, щоб встигнути за днини
Про душогубця правду людям розказать.
Присвядченно дружині
Петро Косенко, 1979