Америка в жалобі. Тужно плачуть дзвони
Америка в жалобі. Тужно плачуть дзвони
І захлинається новинами етер.
В сльозах скімлить жебрак, хлипоче мільйонер,
І никнуть в тузі бизнесменівські корони.
Література
Коли на самоті стрічаюсь я з собою
Коли на самоті стрічаюсь я з собою,
Удвох ми беремось до квадратури кіл.
Обидва ми знавці земних химерних діл,
Давно налиті вщерть і біллю, і турбою.
Хвилюються, шумлять безмежні океани,
Хвилюються, шумлять безмежні океани,
Тремтять і гнуться іцогли наших каравел.
Ми йдем всліпу — ні Божих, ні людських світел —
Лиш хмар потріпаних безкраї каравани.
Давно, давно колись, як сватали Цірцею,
Давно, давно колись, як сватали Цірцею,
На світі білому жив дивовижний птах.
Співав він тільки раз в житті своїм та так,
Що дивував вселенну піснею своєю.
Колись брунатий бик, худющий недокрівний,
Колись брунатий бик, худющий недокрівний,
Підступно з ходу взяв на роги свояка, —
Посипалася шерсть з червоного бика, —
Почався змаг потвор, кривавий і нерівний.
Молодий і дужий йду я по стежині…
Молодий і дужий йду я по стежині…
Ранішня зірниця падає в ріку…
Наді мною бліднуть хмарки темносині
В дивнім золотавім сонячнім вінку.
Матусю! Скільки літ блукаю я по світі
Пам’яти матері
Матусю! Скільки літ блукаю я по світі,
І скільки бачив я, і скільки пережив!
Не знала бідна ти, що скільки справжніх див
Кружляє навкруги по нашій же орбіті.
Колись, блукаючи по нетрях Оріноко
Колись, блукаючи по нетрях Оріноко,
Потічок я малий замулений уздрів.
В камінних берегах він ледве жебонів
Та вперто в даль стремів розвивисто й широко.
Життя моє! Нечуваних пригод дорога
Життя моє! Нечуваних пригод дорога
Посеред збурених страстей добра і зла…
Стежина втіх моїх і вічна кабала,
Чи ти прийшло до мене з волі Бога
«Дідусю, люди мовлять, ти поет великий
Анатолеві Галонові — онука
«Дідусю, люди мовлять, ти поет великий,
Палкий громадянин і навіть патріот,
Бабуся ж каже, ти звичайний околот
У нашій хаті і непотріб без’язикий.