Чого, чого нема у нас на Україні!
Нема ні хліба, ні до хліба, ні пиття..
Так сміємося ми із власного життя
З гіркотою в душі і в серці не від нині.
Ми пекло терпимо у нас на батьківщині
І жартома сприймаєм наше розп’яття.
По рабські в сміхові шукаєм опертя,
Щоб блазнями й знайти спочинок в домовині.
Яка трагедія! Яка страшна ганьба
Упасти нижче від найгіршого раба —
Сліпі нащадки запорозького козацтва
В московських опинились справних холуях,
Віддавши дармо їм і волю, і багатства,
Щоб в позолочених ходити хомутах!
Петро Косенко, 1998