Категорії
Література

Чому це так: хоча предовгих літ ватага

Пам’яти діда мого Т. Г. Косенка
присвячую

Чому це так: хоча предовгих літ ватага
Украй страждальну душу змучила мою,
Я оживаю вмить, як праведник в раю,
Коли гудок почую дальний паротяга.

Ніч… Семафор… Завія… Будучник-трудяга,
Перемагаючи скажену крутію,
Із ліхтарем в руці, дорогу тче свою —
Відвічний труд його і радість, і наснага.

Він підійма ліхтар, включає семафор,
У темінь пропускає потяг-метеор
І далі звичним кроком в темну ніч простує.

Дідусю мій! Да святиться ім’я твоє
На небі й на землі! Ти справді жив не всує —
За це тобі онук й пошану воздає!

Петро Косенко, 1998