Давно, давно колись, як сватали Цірцею,
На світі білому жив дивовижний птах.
Співав він тільки раз в житті своїм та так,
Що дивував вселенну піснею своєю.
Коли прощався він з красунею землею,
Шугав у височінь, неначе той дітвак,
І стрімголов спадав тернині на шпичак,
Кривавився й злітав насупроти борею.
Та так виспівував, що мліли небеса
І сам Святий Творець прорік: «Яка краса!»
А чародій вмирав… І хто того не знає,
І хто не відає красот буття буянь —
В житті все людське, все хвилююче безкрає
Дається нам лиш раз у мареві страждань…
Петро Косенко, 1996