Де ти тепер, моя пташино злотокоса?
Пригадуєш: війна, засніжений перон,
На ньому вартових татарів ескадрон
І страх — по ясиреві тризна безголоса.
Гудок. Рушаємо. Дивлюсь: простоволоса
Ти вмить рвонулася, вчепилась за вагон,
Та враз, як зграя розлютованих ворон,
На тебе хижо варта кинулась розкоса.
Я прикипів до ґрат. Перон вже відпливав,
Марніли образи, і я в ту мить прокляв
Тевтонського тюремника — “Нову Європу”,
Що світ надумала розбоями підбить
І мудру Азію — рабиню твердолобу,
Що пса примусила за голу кість служить!
Петро Косенко, 1979