Дівчатко-пуп’янок, узявшись за спідничку,
Вистукує під спів на самоті танок:
«Хто скаже милому про рій моїх думок —
У серці він давно, хай прийде у світличку.
Прийди, прилинь до мене вдень чи в темну нічку,
Я вже і лялечку сховала в сундучок;
Нехай вона не чує зайвих балачок —
Навіщо знати їй про нашу таємничку?
Прийди, коханий мій, як буду я сама,
Прилинь, прилинь тоді, як матінки нема,
Прилинь хоча на мить…» Де не візьмись матуся:
«І де навчилась ти, скажи, таких дурниць?»
«Пробач… Не гнівайся… Це я співати вчуся…
Як ти…. Коли до нас приходить дядько Гриць…»
Петро Косенко, 1985