І як те сталося? Напевно ти з чаклунок!
Напевно знала ти, як зілля-чар варить!
Дивись: я сивий вже, та на устах горить
І до сьогодні ще твій перший поцілунок.
Ще й досі образ твій — казковий візерунок
Незбагнено в душі жар-птицею зорить,
Літами довгими хвилює і п’янить,
Неначе неземних світів незнаний трунок.
Чаклуночко з вогнем на пуп’янках-устах!
Загублений в далеких і шорстких світах,
Я дякую тобі за уст моїх пожежі
За пристрасну, палку і буряну любов —
Я з ними перейду життя земного межі,
Як і життя саме я з ними перейшов!
Петро Косенко, 1980