І знову я в краю, в якім, бідою гнаний,
Колись і затишок, і спокій відзискав.
Я полюбив той край, хоч в серці і прокляв
Скитальщину жорстоку — молох невблаганний.
Я зблизився з людьми і мир, такий жаданий,
Мені блаженством душу змучену залляв,
І я немов воскрес, немов з могили встав
І кроком став твердим на шлях обітований.
Тобі, господарю гостинної землі,
Поклін одвічний мій — мої страшні жалі
Ти розділив зі мною в пору невеселу,
Скитальцеві не давши вмерти завчасу.
Креоле, друже мій! Тебе й Венецуелу
Я в серці вдячному до Бога занесу!
Петро Косенко, 1985