Негритянці
присвячується
Коли, красуне, дух п’янкий душі твоєї
Освітлює на мить твоєї шкіри ніч,
Ураз палкий вогонь твоїх прекрасних віч
Спалахує багаттями несказаної феї.
В них грація і чар казкової Цірцеї,
А з антрацитових твоїх блискучих пліч
Струмує магнетизм життя твого всібіч,
Розтоплюючи тьму твоєї одісеї
Нелюдського, тяжкого рабського шляху
Призирств, зневаг, образ і вічного страху
Посеред людського гидкого отупіння.
Та небо милосердне: роджених з клеймом
Невільницьким страшним чекає воскресіння,
Освячене добра і ласки торжеством!
Петро Косенко, 1996