Коли на самоті стрічаюсь я з собою,
Удвох ми беремось до квадратури кіл.
Обидва ми знавці земних химерних діл,
Давно налиті вщерть і біллю, і турбою.
Йдучи щодень на прю в жорстокому двобою,
Ми беремо один одного на приціл:
Де розум твій, скажи? Як може ти, зоїл,
То легковажити, то тішитись судьбою?
Вигнанець і поет, уламок грізних бурь,
Недобиток чужих і рідних диктатур,
Я хочу знати світ і всі його проблеми
Без ретуші й прикрас, без фальшу і реклам —
Рішай же, друже мій, і ти свої дилеми,
На власний глузд рішай їх мудро сам
Петро Косенко, 1993