Колись давно-давно, ще вдома в Україні,
Я чув бувальщину про наш чудовий край.
Казали, що Господь колись первісний рай
Був примістив у нас, на нашій батьківщині.
Та наші люди з’їлись по пустій причині
На бідного Адама: він, мовляв, гультяй
І, ясно, як велить наш рійний обичай,
«Де слід» і донесли про «справи несумлінні».
Господь покликав янголів: «Переведіть
Деінде рай, а тут геєну сотворіть,
Бо, бачу, цей нарід — для пекла матер’ялець
Такий вже заздрісний, що шкода тратить слів».
І з того часу з нас не тільки топлять смалець,
А й вишкварками з нас годують лютих псів.
Петро Косенко, 1984