Колись давно-давно, як турки Візантію
В пожежі та крові назавжди загребли,
До них фанаріоти слугами пішли,
Щоб пережити в тиші знищення стихію.
Коли упала Січ преславна, то й Росію
Ще гірші хитруни облогою взяли,
Та тільки це були не грекі, а хохли,
Що проміняли рідний край на тиранію.
Спустися, Господи, з незміряних висот
І впорай власноручно цей мерзенний скот —
Даруй йому такі хижацькі зуби
Укупі з полум’ям служницької жаги,
Щоб він довів пройдисвітку до згуби
Та заодно і сам пощезнув до ноги!
Петро Костенко, 1983