Колись узимку я раз дівчину хорошу
В кіно, як кавалер порядний, запросив.
Тріщав страшний мороз, вітрець сніжком трусив
І мів дорогою дрібнесеньку порошу.
В глибокому снігу я загубив галошу,
Годинами шукав її і в злості голосив,
І знов її шукав, і знову сніг місив
І без кінця твердив: «Ну, от і маєш… Прошу».
Тим часом дівчину мороз зігнув в дугу,
І старанно ганяв по сизому снігу
Аж доки не погнав її чимдуж додому.
Проходили літа, а я ще все кипів —
Як дівчину тоді я втратив по-дурному —
Таж я ще з дому ту галошу не надів!
Петро Косенко, 1982