Колись в Карпатах на крутому перевалі
В безлісних і холодних горах навесні
Дурний «гонвед» пальнув зненацька по мені
В патріотичному шаленному запалі.
Дивак стріляв тому, що я по вертикалі,
А не в обхід топтав калюжі весняні,
Бо, бачите, в його порядній стороні
Лиш признавалися самі горизонталі…
Пальто зносилося, коліно зажило
І в небуття давно минуле відійшло,
Якби не згадка про дурного патріота:
Як топче він сьогодні рідні спориші —
Чи не стріляє часом в москаля з-за плота
За те, що топчеться той в нього по душі?
Петро Косенко, 1980