Колись я бачив жах: тримаючись за мари,
Брели живі мерці — в лахміттях кістяки,
А навкруги — кільцем вівчарки й німаки, —
То наших полонених гнали до кошари.
Причаївсь мерзлий брук, завмерли тротуари,
Лиш в небі крякали сполохані граки…
Нараз з-за рогу вирвались якісь жінки
І кинулись до мар, та вартові гусари
Вмить із суворим «Наlt!» метнулись до жінок.
Почулись постріли. Мов стятий колосок
Упала перша з них. Шарпнулись полонені,
Та варта враз до них: «Zur?ck! Verboten! Halt!»
Ще мить — і спалахи оглушливі вогненні
Укрили трупами бруківку та асфальт.
Петро Косенко, 1979