Колись за звичаєм молились на дорогу
За подорожніх, що збираються в світи,
А я ввесь вік мандрую — як же далі йти,
Не помолившись і мені належно Богу?
То я оце й молюсь: «Зніми тяжку облогу,
Мій господи, з людей, позбав їх суєти,
Надхни і врозуми, навчи і просвіти
Любити білий світ, подай їм осторогу.
Скажи, що ти їх долю їм віддав до рук,
Що кожен батько й син, що кожен дід і внук
Успіх епох і рас, країв і континентів
Свій іспит вирішальний зрілості складуть
Лише тоді, коли без зайвих аргументів
Стареньку землю від руїни збережуть».
Петро Косенко, 1984