Мені приснився сон. Неначе за тобою
Я біг щодуху, гнався скільки сил моїх,
Скакаючи по скелях гострих і стрімких
В краю незнаному, покритому журбою.
Та скелі враз розпались. Даллю голубою
Ти відпливла ген-ген. З останніх сил слабких
Я кинувся услід напроти хвиль рвучких
Та був похований лавиною морською.
За хвилю я осліп в кромішній темноті
І раптом сонце вздрів в небесній висоті —
Чому Він гнів на милість замінив не знати —
Засяяв золотом розкішний наш альков.
Ти увійшла в цю мить до нашої кімнати
Чи може ти мені приснилась, люба, знов…
Петро Косенко, 1997