Мені приснився сон: з косою за плечима
Постукала до мене, до господи, смерть.
“Збирайся, — каже, —
Петре, вже інакша твердь
Тебе очікує за Божими дверима”.
“Та ні, — кажу, — чекай. З якими це очима
Я перед Господом з’явлюся шкереберть?
Дай підготовитись, насититися вщерть
Усім, що нам дає нагода невловима”.
“Ні, — каже, — й не проси…” Я миттю підступив
І враз стару каргу за руку ухопив:
“Хіба ж я жив? Хіба я за таку собачу
Житуху мушу помирати завчасу?
Уваж, — кажу, — я так намучився…” Аж бачу
Карга заплакала, обпершись на косу.
Петро Косенко, 1983