Могила матері… Бур’ян і огорожа,
Малий горбок землі, приплесканий дощем,
Похилий ветхий хрест, окутаний плющем
І ясенок в ногах — страждальниці сторожа.
Так, мамо, так… Яка сумна та наша ноша —
І після смерти ти обділена творцем,
Мене ж ще за життя він поховав живцем —
Така, як бач, до нас смиренних, ласка Божа.
За гріх, скажи, який на нас упав цей гнів?
Чи не за пращурів — знедолених рабів,
Що в рідному краю зневірились старцями
І каїнові первородство продали?
Молімося за них — поховані сліпцями,
Вони московську грязь до пекла занесли!
Петро Косенко, 1994