Ми з вами просто йшли. Така вже наша вдача,
Такі з народження далися нам серця.
Ми так і йтимемо несхильно до кінця,
Хоч би й спіткала нас колись якась невдача.
Життя ж бо вічний гін, а не затишна дача
Десь у півтіні запашного ялівця.
Змагайтесь, любі! Знайте: волею Творця
Гуде-пульсує в нас живуча кров козача.
І так, чимдуж вперед! Без остраху — до зір!
А тільки трапиться між вами маловір —
На абордаж його! — нехай нас не соромить!
Бо маловір’я наше, наче та іржа, —
Хто вірить, той і найтвердіші скелі ломить —
Таж людська віра — і безмежність, і межа!
Петро Косенко, присвячено моїм дітям, 1979