Категорії
Література

Минає довгий день. Вже дзвонять до вечірні

Минає довгий день. Вже дзвонять до вечірні.
Малиновий гуде над Божим світом дзвін.
Шляхами битими ген-ген з усіх сторін
До храму стомлено бредуть мовчазні вірні.

Сумує дзвін. Його удари рівномірні
Породжують і в мене дум химерний гін:
Премудра мати-вічність — в ній життя і тлін
Твердим законам неминучості покірні.

Руслом широкої нестримної ріки
Ніким не злічені пливуть німі віки
І за собою геть несуть усе спроквола…

О неминучосте! Спинись на мить: сливе
От-от вже Флегетоном і моя гондола
У море вічності навіки відпливе…

Петро Косенко, 1982