Категорії
Література

Над Караїбом синь. Кармінними пасками

Над Караїбом синь. Кармінними пасками
Ген-ген спалахує золочена черлень.
Тужавіє жара. Вмирає стиха день
Зітхає океан хвилястими стібками.

Черідки тихорет стрімкими косяками
Летять і падають на ближній белебень.
Смутнішає небес причудлива шагрень,
Поволі криючись тремтливими зірками.

Густішає імла. Зникає небокрай,
Спадає темна ніч на прибережний гай.
Ледь чутно дише бриз. Стихають гори й доли

І нишкнуть Авіли замріяні шпилі…
От о такій порі, твердять старі креоли,
І бродить предків дух по втраченій землі…

Петро Косенко, 1993