Не раз я думаю: чому то рідні діти
Не слухають порад досвідчених батьків?
Чому бездумно так на протязі віків
В болото кидають отецькі заповіти?
Чому, скажіть, з любов’ю виплекані квіти
Кривавлять душу нам на схилі наших днів?
Чому в чужих божницях серед кликунів
Чужому Богові дають святі обіти?
За що, за гріх який в перевертні ідуть
І батька з матір’ю і гудять і ісленуть?
Чи не за те, що страдники були порядні?
Прости, читачу мій, я, бач, нервовим став —
Такі часи тепер настали безпорадні —
Чи ти, бува, себе в цих дітях не впізнав?
Петро Косенко, 1982