Недавно уві сні забута і неждана
До мене з небуття з’явилася вона…
Усміхнена і мила та якась сумна,
Але до сліз близька й така, така бажана.
Несміливо ввійшла і впала бездиханна
До ніг моїх умить заплакана й журна.
Я кинувся до неї… Гостя чарівна
Розсіялась нараз і зникла невблаганна.
І я прокинувся… Що це? Хто це? Де я?
Так, це була вона… Та молодість моя
Замучена до смерти «дружнім» старшим катом
На рідній — не своїй — пограбленій землі…
Так недорізана вона страшним булатом
Блукає в пошуках сама себе в імлі…
Петро Косенко, 1998