Незбагненим човном я морем буревійним
До моря вічності незборений пливу.
Хто викликав мене з життя на рандеву,
Хто звів із ним на герць всевладним і стихійним?
Хто розум дав мені? Хто духом волі рвійним
Дорогу викресав для мене вогневу?
Чиєю волею бентежну корогву
Проніс я чистою у змазі трагедійнім?
Вже недалеко й порт, вже ген його вогні,
Вже з морем скоро час прощатися мені,
І жаль мене бере — кінчається мандрівка,
А я не розгадав найбільших таємниць:
Де первень усьому, де мудрощів домівка
І хто тримає ключ незбагнених дивниць?
Петро Косенко, 1983