Десять років послушниця Дореджана
молилась в монастирі Св. Ніни за волю рідного краю.
(З історії)
О, як молилася царівна Дореджана
За Імеретію, за батьківський престіл,
Та Бог її не чув — горіла на довкіл
Її земля від рук північного шайтана.
Холодна келія й волосяна сутана
Щодень літами крають серце їй навпіл, —
Невже гявур її тут візьме на приціл,
Або вжене під серце лезо ятагана?
Ні! Ні! Вже вірний нукер осідлав коня,
Вже на свободу вилітає орленя, —
У чесному бою свій смертний поцілунок
Загроженій вітчизні на віки віддать
Безсмертний той нарід, що сильних родить юнок,
Готових смертю смерть відважно подолать!
Петро Косенко, 1983