Перейти до вмісту

О, як розсипались далекими стежками

О, як розсипались далекими стежками
Намистечком дрібним мої юнацькі дні!
Не позбирати вже ніколи їх мені
Ніяк ні чарами, ні навіть молитвами.

Лиш пам’яттю про них живе душа віками,
Лиш радощами їх горять святі вогні
Моїх поневірянь в далекій чужині,
Холодним розумом закованій віками.

Хвилить ріка часу — Харона байдара —
І повенню подій все в безвість забира —
Печалі й радощі, падіння й злети наші…

З моєю хвилею і я мою красу,
Намистечка мої, зберу в посмертній чаші
І Богові в сльозах подяки принесу…

Петро Косенко, 1994