О юносте моя! Буремний мій світанку!
У вирі катаклізмів хрещене дитя!
З тобою я колись віддав би півжиття,
Щоб чужину обняти — непокірну бранку!
З тобою мріяв я про скатерть-самобранку
Тієї чужини до самозабуття,
З тобою й пережив химерне сум’яття
За ту незбагнену і дивну забаганку.
І наче в дар за це я морем небезпек
Пройшов всі ті чужини всіх і всяких Мекк,
Та чудотворної не бачив скатертини.
Так, всі заморські дива — то лише мара!
Найбільше диво з див — це ласка батьківщини,
Початок і кінець усякого добра!
Петро Косенко, 1982