Поки були співці, що славили свободу
І клали голови за неї повсякчас,
Поки прославлений легендами Парнас
Був джерелом краси і втіхою народу,
Поки були співці, що Богові в угоду
За правду пресвяту підносили свій глас,
Поки поезії тривкий іконостас
Служив для молитов і тяглість родоводу
Створіння Божого — людини на землі,
Допоки й не була людина в кабалі.
А продались співці увінчаним тиранам
Чи в холуї пішли за ламаний п’ятак,
Рахунку не списать страшним народним ранам
На конто тих гидких запроданців-писак.
Петро Косенко, 1993