Пам ‘яти матері
Послухай, друже мій, я нині сповідаюсь…
Прийшов мій смертний час — як зможеш — помолись
За того, хто… Чекай… Давно, давно колись…
Та ні… Ні… Ні… Хоч я тепер і каюсь…
Та ні, я не про те… О, як же я караюсь
За те, хцо я тоді… Як міцно запеклись
В мені ті спогади… Я… Я… Ну ж, нахились —
Я все тобі скажу… Я, бачиш, задихаюсь,
Коли згадаю мить прощання на зорі
З матусею… Чекай… В містечку на Дніпрі
Стрясалася земля, йшли смершівці дворами,
А я з торбиною виходив на поріг…
«Єдиний сину мій,— почув я голос мами, —
Що ж діятиму я, коли звалюся з ніг?»
Петро Косенко, 1993