Про неї мріють здавна злодії й поети,
За неї віддають і золото, і трон,
Для неї не шкодують царственних корон,
Її на всі лади вихвалюють естети.
За неї йдуть на смерть, на муки, на багнети,
Або спускаються на саме дно — в притон,
До неї нерозважно, радо йдуть в полон
І позбуваються свободи і кебети,
Для неї пишеться і топчеться закон,
До ніг її кладуться успіхи погон,
Чия б там не була кінцева перемога,
Чия б не пролилася в тій різниці кров.
Хто, хто ж вона, ота така метка небога?
Єдина в світі сила на землі — любов!
Петро Косенко, 1983