Категорії
Література

Рудесенький Султан на ланцюжку благенькім

Рудесенький Султан на ланцюжку благенькім
Веде мене щодень уранці на прохід.
Ми знаємось давно. Його покійний дід
Також мене водив, як був іще маленьким.

Ми чимчикуємо містечком чепурненьким;
То нюхає траву, то никає мій гід,
А я, знай, кланяюсь: то друг мій, то сусід
Чи місс мальована з бойфрендом веселеньким.

Те мудре собача не має язика,
Та в кожнім ділі він завжди за мастака —
Здалека відрізня хамлюгу від людини

І з ходу відкида найменші сум’яття —
Вітає добряка, загавка до скотини…
А що якби таке й людині відчуття?

Петро Косенко, 1993