Що не кажіть мені — я проти ретроградства!
За поступ завжди я, за рух вперед стою,
Я за модерну, розкріпачену сім’ю:
Щоб батько не страждав на звички самовладства,
Щоб мати позбулась родинних уз кріпатства,
Щоб кожен з них і дбав лише про честь свою
Та щоб надіявся лише на чаплію
У розкріпаченому світі роформацтва.
Нехай все буде так. Та тільки цур-цура:
Нехай покійників не гудить дітвора!
Учора ось помер близький колега тата,
А діти — соромно! — неначе рій загув, —
«Він був,— гудуть,— зальотник — невелика втрата…»
А може той зальотник їхнім татом був?
Петро Косенко, 1983