Який життєвий шторм я пережив бурхливий,
Яких собі шаноб на старість заслужив!
Давно вусатий був би з мене дух спустив,
Якби, де не візмись, такий же нечестивий,
Що тряс за петельки щосили світ брехливий,
Мене із зашморгу зненацька не звільнив,
Лише для того, щоб без бірки я скінчив
Мій шлях в концентраку, крутий і клопітливий.
А Бог помилував — мене відразу в суд
За те, що з малечку, неначе той верблюд,
Я віз, тягнув, терпів та не хотів померти.
І суд рішив мене зразково покарать:
«Тому, що винного не можна взять до смерті,
Його і рід його анахтемі піддать!»
Петро Косенко, 1982