Вінок сонетів
Сонет № 1
Завзятий виноградар все життя трудився,
Як той біблійний Ной із заступом в руці.
У нім з народження десь на самім денці
Палкий, нестримний гін до праці поселився.
Вінок сонетів
Сонет № 1
Завзятий виноградар все життя трудився,
Як той біблійний Ной із заступом в руці.
У нім з народження десь на самім денці
Палкий, нестримний гін до праці поселився.
XV
Завзятий виноградар все життя трудився,
Він виноградної шукав суперлози,
Лози він накупив і висадив вози,
Та все без успіху, хоч як би він не бився.
Триптих
Сонет № 1
Над Андами висять тяжкі похмурі хмари,
А над проваллями витає хижий крук…
По спинах індіян ґуля еспанський бук
Під п’яний регіт довгохвостої арари.
Хто совість видумав? В Сибір його найдалі!
То що ви кажете? Сибіру вже нема?
І як то так нема? Та ж поїдом їдьма
Жере мене вона і мучить, мов на палі!
Історія Русі — це вперта пам’ять часу.
На сторінках її лежить нестертий пил
Трагедії епох і тих жорстоких сил,
Що прокладали в ній свою хижацьку трасу.
О, як давно колись кохану батьківщину
У пору бур вогненних і кривавих злив
Із біллю в серці я назавжди залишив
І шляхом вигнанця подався на чужину.
XIV
І кланялись йому, вже мертвому до ніг
В подяку за плоди смачні, поживні, урожайні,
В подяку за пахучі вина життєдайні,
В подяку за смачний з родзинками періг.
Мені приснився сон. Неначе за тобою
Я біг щодуху, гнався скільки сил моїх,
Скакаючи по скелях гострих і стрімких
В краю незнаному, покритому журбою.
Вона була завжди, як тінь моя, зі мною
Від босоногого дитинства до сивин.
Чи в пору спокою, чи в пору хуртовин,
Вона мені світила зіркою сумною.
Люстеречко моє, мій щирий давній друже!
Поглянь на мене: я лишилася сама.
Мій світ розтерзаний, життя моє тюрма,
Душа моя вмирає, а йому й байдуже!