Такий великий світ, а пошукай людини,
Оглянься навкруги — її на жаль катма…
Безумний літ увись без мудрого гальма
Поставив глузд її на грані домовини.
Позбавлена чуття єдиної родини,
Вона галопом мчить у безвість без керма.
Спішить поперед батька в пекло хватькома,
Забувши гнану долю власної хатини.
Аж страшно й думати: людна досягла
Такого розмаху немилосердя й зла,
Щоб докотитися до жаху Гірошіми,
Щоб без покаяння в гріхах і без прозрінь
В огнях наступної страшної пантоміми
Скінчити літ свій у кошмарі спопелінь.
Петро Косенко, 1997