Танцює дивна Чунга. Білі птиці-руки
В благанні зводяться покірно до небес.
З її сумних очей — таємних чорних плес
Струмують в далину страждань нестерпні муки.
А птиці догори… Та ось, немов з розпуки,
Вони спадають вділ і — чудо із чудес! —
В них диким виром непокори дух воскрес
У спаласі кохання, вірності, розлуки.
Шаліє Чунга у диявольськім танку
В гурті її циган на вбогім рундуку,
Але душа її в міжзоряному світі —
Живе циганський дух — негаснучий вулкан!
Живе він на землі і в неземній орбіті
Так довго, як живе останній із циган!
Петро Косенко, 1980