Ти, часе, наче кат з розряду страховинних,
Який без вироку життя нас позбавля.
Врочисто і без шуму нас прийма земля
Всіх справді порівну — і винних, і невинних.
Та був один закон у книгах старовинних,
Який ще і до нині душу оживля —
Предсмертне бажання, кого чека петля,
Сповняються завжди в обставинах рутинних.
Яке ж було б моє правдиве і просте
Останнє бажання предсмертне і святе,
Бажання грішника на смертному порозі?
Жага любови мій життєвий вічний гін —
Це радощі мої, мої страждання й сльози,
В житті і смерті мій незбочений трамплін!
Петро Косенко, 1995