У затхлім темнім іґлу сном міцним блаженним
Безпам’ятно хмільний дрімає ескімос
І бачить дивний сон: неначе той матрос,
Що трунком напоїв його таким вогненним
В жахливий теплий край шулікою скаженим
Щодуху мчить його, мов кільку альбатрос,
Щоб кинути, о жах, в зелений десь хаос —
Хто може жити там довіку полоненим?
А китобій рудий тим часом не дріма —
Гарненьку ескімоску палко обійма —
Не даром він віддав старому пляшку рому,
Призначену, звичайно, тільки “на прорив”,
До того ж, як лишити господиню дому,
Яку без нагляду господар залишив?!
Петро Косенко, 1982