Категорії
Література

В її очах-щілинках — небо, мов криничка

В її очах-щілинках — небо, мов криничка,
З живими зайчиками на таємнім дні.
Широкі вилиці і коси смоляні —
Така була між нами остівка-калмичка.

Блага куциночка… Полатана спідничка…
Дірява хусточка… Колодочки тісні…
Затиснені уста — дві брилки крем’яні…
Нескореність і міць худесенького личка…

Коли щілинки ті смертельний смуток крив,
Я зайчики живі в душі боготворив
І в тім признався їм. Звелась дугаста вія:

“Невже? Не треба… Ні… Хоч ти не без прикмет,
Але на тебе певно жде твоя Марія,
За мною ж плаче десь незрівняний Ахмет…”

Петро Косенко, 1979