В твоїй неволі я терплю роками муки —

В твоїй неволі я терплю роками муки —
То як вогнем дишу, то як вкушаю лід…
Хоча буває й так, що друг мій чи сусід
Бере мене з того полону на поруки.

Та чомусь я живу в неволі без спонуки
І по світах брожу минулим дням услід.
Чи по сухому йду, чи волочусь убрід,
Мені однаково — що суші, що багнюки.

На волі я немов той бідний вовкодав,
Що ланцюги свої зненацька обірвав,
Під людськими тинами поганяв уволю,

А потім і домів — скінчився моціон! —
На звиклу прив’язь, люба, у твою неволю,
Воліючи довічний звиклий твій полон!

Петро Косенко, 1997

Добавить комментарий