Вона була завжди, як тінь моя, зі мною
Від босоногого дитинства до сивин.
Чи в пору спокою, чи в пору хуртовин,
Вона мені світила зіркою сумною.
Світила і вела гіркою чужиною
І кидала на дно жахливих трясовин,
Знов піднімала вверх до самих верховин
І помислів моїх сумних була луною.
Таку супутницю післав мені Господь
На все життя моє… Чи вир, чи тиховодь
Вона була для мене втіха і розрада,
Приваблива, таємна й чиста, мов кришталь…
Така була вона, моя свята тріада:
Солодка, тиха і заманлива печаль…
Петро Косенко, 1997