X
І райськими плодами вкрив невдахи сад,
Де разом з виноградом, як в одній родині,
Росли і яблучка, і сливки темносині,
Грушки і вишеньки червоні воздовж оград.
Яких там не було у тім саду принад!
І небо, і земля, і хмари бірюзині,
І птаство лісове, і води швидкоплинні
Були захоплені красою тих облад.
Лише байдужий світ не тішився красою,
Лише осліпний мир не окропив сльозою
Творців тії краси — богоугодних рук.
Мовчала, як звичайно, й вічність однотонна,
Мовчали невмирущий біль пекельних мук
Та бідолаха по дорозі до Харона.
Петро Косенко
Входить до вінка сонетів «Пізні грона», написаних на протязі 1980-1985 років