Я в срібнім літаку. Гарненька стюардеса
Мене чомусь бентежить ладністю манер.
Навколо мене хмари коті й габанер,
А за вікном — ген-ген криштально-чисті плеса.
Під мірний шум моторів джета-геркулеса
Я поринаю в роздуми. Не відтепер
Мандрую по світах я і яких манер
Не бачив по дорозі людського прогресу!
Найбільше з тих дивацтв — це те, що чоловік
Відважно осідлав технологічний вік
І ринувся притьомом у зоряні простори,
А пристрастей своїх печерних не здолав,
Не взяв до рук їх так, як брав науку в шори
І з ними, на біду свою, пустився в плав.
Петро Косенко, 1985